Hygrophorus hypothejus (Fr.) Fr.

Місцева назва — мокриця бура. Російська назва — гигрофор поздний. З родини гігрофорових — Hygrophoraceae.

Шапка гігрофора пізнього (3—6) 10 см у діаметрі, тупоконусоподібна, опукло- або плоскорозпростерта, з опущеним краєм, бурувато-оливкова, оливково-коричнева чи рудувата, пізніше світлішає до жовтої, золотисто-жовтої, слизька, гола, іноді притиснуто-тонкорадіально-волокниста.

Пластинки пізнього гігрофора жовтуваті, згодом оранжево-жовті, рідкі, вузькі, спускаються по ніжці. Спорова маса біла. Спори 7—10×4—6 мкм, гладенькі.

Ніжка у цього ггриба 3—10×0,5—1 см, спочатку з кільцеподібним залишком часткового покривала, щільна, лимонно-жовта, вгорі та біля основи біла, пізніше гола, слизька.

М’якуш пізнього гігрофора білий, під шкіркою жовтуватий, з приємним смаком і запахом.

Гігрофор пізній оширений на Поліссі та в Лісостепу. Росте він у соснових лісах, здебільшого групами, у вересні — листопаді. Зустрічається часто. Добрий їстівний гриб. Використовують свіжим, а також сушеним.